| Меню сайта |
|
 |
| Категории раздела |
|
|
| Наш опрос |
|
|
| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
|
 |  |  |
|
У лабетах християнства
Християнство поряд з ісламом й буддизмом входить до числа найпоширеніших релігій світу й налічує чи не найбільшу опісля ісламу кількість адептів. З основними положеннями християнства знайома чи не кожна людина на усій Земній кулі. Християнство налічує тисячі конфесій, у кожній з котрих віросповідання вирізняється специфічними відтінками „істини”, причому у переважній більшості заледве чи не кожна з них претендує на „єдино правильне” тлумачення християнства, на чистоту християнської „істини”, проте безсторонній аналіз загальних християнських доктрин виявляє, що, м’яко кажучи, усі конфесії видають бажане за дійсне, адже уся християнська теологія об’єктивно просякнута відвертими алогізмами, нісенітницями й численними низками нерозв’язних у межах віросповідного канону суперечностей, більшість „неспростовних істин” йдуть у явний розріз з наукою й зі здоровим глуздом, жорстокість й мізантропія, якими відгонить Біблія, йдуть у явний розріз з усім клерикальним горлопанством священиків. Усі докази на користь положень, принципів і догматів християнства є бездоказовими, тавтологічними, ґрунтуються на найбільш наївних уявленнях про світ, тощо. У розсудах християнських апологетів й священиків відмічається незнання елементарних законів логіки. Уся ідіотська писанина – священні тексти християнства – переповнена нездоровими фантасмагоріями, незрозумілим тверезомислячим людям алегоріями; сповнені нерозв’язними непогодженостями й відвертим антиісторизмом, алогічністю й анахронізмами псевдоісторичні байки сприймаються християнами як безперечна правда. Систематичне нудотне товкмачення у обов’язковому порядку беззмістовними нісенітницями – так звана „теократична педагогіка” – дається взнаки на мисленні віруючих. Більшість християн є у житті залежними від Бога, недотепними, в’ялими, безініціативними, заляканими рабами – вони нічим, аніж фізично, не схожі на повноцінних, усебічно розвинених особистісних індивідуалістів – справжніх Людей, світогляд яких ґрунтується на загальнолюдських гуманістичних цінностях й уявленнях. Свобода волі християн обмежена численними нерозумними заборонами. Християнські клерикали – обскуранти й мракобіси – відучують свої пастви мислити логічно, адже у християн є специфічний спосіб мислення – теократичний, суть якого полягає у тому, що, прочитуючи чи дізнаючись про щось нове іншим способом, слухняний вірник коригує свою логіку, скеровуючи своє мислення так, щоб усі висновки, які він робить, неодмінно погоджувались – б з його віросповіданням, інакше кажучи, християни протягом усього свого життя вчаться мислити алогічно. Тяжко без глузувань ставитись до молитов – об’єктивно наївних звернень до Бога, Ісуса й безлічі „святих”, адже молитва об’єктивно є суто суб’єктивно – прагматичним чинником, оскільки усе, що вірник вважає отриманим від Бога у відповідь на свою молитву, насправді є результатом його зусиль й не більш того. Усі ритуали, свята й таїнства християнства – суща комедія для будь – якої тверезомислячої людини, адже тяжко не глузувати з виявів закоренілої людського глупства . Одним з найпоширеніших кредо християн - „Без Бога ані до порога” – виражаючи справжній внутрішній стан віруючих, виявляє визнання ними власної цілковитої безпомічності й бездарності, хронічної інфантильності, що у свою чергу радше стягує ганьбу на славу їх Бога, аніж звеличує Його, адже який це Батько, коли його діти від дитинства аж до смерті від старості залишаються розумово недорозвиненими, відсталими, наївними? Властивий християнам пафос щоденного складання подяк Богу – своєрідного „вербального мита” за право життя на Землі – теж радше ганьбить Бога, аніж є засобом Його звеличення, адже дякувати Тому, від абсолютно бездарного керівництва Якого Своїм творивом люди страждають ще з світанку історії є принаймні нерозсудливо й несправедливо. Уявлення про милостивого, людинолюбного Бога – одне з найбільш наївних переконань, у яких косніють християни, адже це уявлення об’єктивно не узгоджується з Біблією – основою основ християнства. Зокрема, давні ізраїльтяни ґрунтуючись на власному гіркому досвіді прийшли до правильного висновку: „І сказали Ізраїлеві сини до Мойсея, говорячи: Тож ми повмираємо, погинемо, усі ми погинемо! Кожен, хто наблизиться до Господньої скинії, помре. Чи ж ми дорешти вимремо?” (Числа 17:12,13). Ізраїльтяни стали жертвою жорстокого обману, адже самохвальні слова Бога: „І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий” (Вихід 34:6) аніяк не відповідали дійсності: „І Корей зібрав на них усю громаду до входу скинії заповіту. І показалася слава Господня всій громаді! І промовив Господь до Мойсея та до Аарона, говорячи: Відділіться від цієї громади, Я винищу їх умить! А вони попадали на обличчя свої та й сказали: Боже, Боже духів і кожного тіла! Як згрішить один чоловік, чи Ти будеш гніватися на всю громаду?” (Числа 16:19-22). Це був не єдиний випадок, коли ізраїльтяни – улюблений народ Бога (!) – зазнавав смертельної небезпеки від „Бога, Який є любов” (1 Івана 4:8). Уся Біблія буяє згадками сповнених відвертим людиноненависництвом учинків Бога – кожен бажаючий може переконатись у цьому, неупереджено читаючи Біблію. Аніякі людські гріхи об’єктивно не можуть бути виправданням жахливого безприкладного бузувірства, винищень за найменші дурниці тисяч людей, більшість яких, будучи цілковито безвинними, гинули „за компанію” з „грішниками”. Взагалі, усяка добровільність у християнстві тримається на страху смерті за найменшу неслухняність чи неналежне дотримання якихось ідіотських норм, правил, принципів християнства – найжорстокішої з релігій.
© Ідеологічна правда. П’ятниця, першого липня дві тисячі п’ятого року – п’ятниця, п’ятого серпня дві тисячі п’ятого року.
|
| Категория: Статьи | Добавил: Vitalis (20.09.2009)
|
| Просмотров: 816 | Комментарии: 1
| Рейтинг: 0.0/0 |
| |
 |  |  |
|
| Поиск |
|
|
|
